√омеопат≥¤ (ДhomoiosФ Ч Дпод≥бний, такий жеФ ≥ ДpathosФ Ч Дстражданн¤, порушенн¤Ф) Ч л≥куванн¤ под≥бного под≥бним. ѕ≥д гомеопат≥Їю розум≥ють таку форму л≥карськоњ регулюючоњ терап≥њ, ¤ка стимулюЇ ≥ нормал≥зуЇ захисн≥ сили самого орган≥зму. «асновником цього методу л≥куванн¤ вважаЇтьс¤ ’рист≥¤н ‘р≥др≥х —амуель √анеман, що сформулював його базов≥ принципи на основ≥ власних спостережень ≥ досл≥джень.

¬ звичайн≥й медицин≥ виникненн¤ ¤кихось патолог≥чних стан≥в говорить про те, що ≥з задачею самов≥дновленн¤ ≥ усуненн¤ власних неполадок орган≥зм не справл¤Їтьс¤. «астосуванн¤ звичайних медикамент≥в в де¤кому розум≥нн≥ означаЇ, що ми беремо на себе частину функц≥й орган≥зму. √омеопат≥¤ п≥дходить до цього ≥накше.

ƒаний напр¤м медицини оперуЇ ц≥лим р¤дом речовин рослинного, тваринного ≥ м≥нерального походженн¤, ¤к≥ при прийом≥ в нерозведеному вигл¤д≥ викликають р¤д симптом≥в ¤к ф≥зичного, так ≥ емоц≥йно-псих≥чного пор¤дку. Ќа сьогодн≥шн≥й день гомеопат≥¤ маЇ в своЇму розпор¤дженн≥ описи патогенез≥в (сукупност≥ симптом≥в) дл¤ багатьох сотень препарат≥в. «г≥дно принципу под≥бност≥ при певному захворюванн≥ призначаЇтьс¤ той гомеопатичний препарат, ¤кий у високих концентрац≥¤х викликаЇ симптоми, аналог≥чн≥ цьому захворюванню. Ќаприклад, рослина акон≥т в нерозведеному вигл¤д≥ Ч речовина, що викликаЇ п≥двищенн¤ температури, зб≥льшенн¤ серцебитт¤, блювоту, псих≥чне збудженн¤. якщо ж гомеопатичний акон≥т дати хворому з такими симптомами, то в≥н буде дл¤ нього л≥ками.

ѕри приготуванн≥ гомеопатичних препарат≥в д≥юча речовина розчин¤Їтьс¤ у вод≥. ƒал≥ при розведенн≥ отриманого розчину виход¤ть нов≥, значно менш концентрован≥ розчини (нов≥ розчини). ƒл¤ зручност≥ застосуванн¤ отриманий остаточний розчин додаЇтьс¤ до молочного цукру Ч лактози, може додаватис¤ в спирт або в основу мазей. ¬ гомеопат≥њ ≥снують спец≥альн≥ шкали розведень, в≥дпов≥дно до ¤ких готуютьс¤ необх≥дн≥ потенц≥њ (розведенн¤) речовин.

ќдним з гомеопатичних постулат≥в Ї те, що вода волод≥Ї Дпам'¤ттюФ про речовину ≥ може переносити ≥нформац≥ю про нењ, нав≥ть ¤кщо концентрац≥¤ ц≥Їњ речовини в розчин≥ така мала, що в заданому об'Їм≥ не присутн¤ жодна њњ молекула. ÷е ¤вище по¤снюЇтьс¤ тим, що при розчиненн≥ речовин, нав≥ть в н≥кчемних дозах, а пот≥м при струшуванн≥ розчину молекули води шикуютьс¤ в певному, ориг≥нальному пор¤дку, таким чином ф≥ксуючи ≥нформац≥ю про властивост≥ доданоњ речовини. “ака вода збер≥гаюЇ свою структуру, а значить ≥ отриман≥ властивост≥, досить довго (вважаЇтьс¤, що терм≥н придатност≥ р≥дких гомеопатичних л≥к≥в складаЇ 10 рок≥в). Ѕ≥льш високе розведенн¤ (тобто в реальност≥ б≥льш низька концентрац≥¤ речовини) обусловлюЇ б≥льш глибоку д≥ю препарату.

√омеопат≥¤ керуЇтьс¤ дев≥зом Дл≥кувати людину, а не хворобуФ. “ому призначенн¤ гомеопатичних препарат≥в в≥дбуваЇтьс¤ п≥сл¤ дуже ретельного збору в≥домостей про хворого Ч не т≥льки про вс≥ патолог≥чн≥ симптоми, але ≥ про психолог≥чний склад, ознаки зовн≥шност≥ ≥ т.д. —аме скрупульозний анал≥з докладноњ ≥нформац≥њ про людину дозвол¤Ї п≥д≥брати саме той необх≥дний ≥ ефективний зас≥б.

¬ гомеопат≥њ, ¤к ≥ в Дзвичайн≥й медицин≥Ф, ≥снуЇ пон¤тт¤ про групи здоров'¤. ѓх розр≥зн¤ють чотири. „им нижче р≥вень здоров'¤ (тобто чим важче захворюванн¤), тим б≥льше низьк≥ потенц≥њ необх≥дноњ речовини призначаютьс¤ хворому. ѕ≥сл¤ застосуванн¤ даного препарату, л≥кар-гомеопат починаЇ уважно спостер≥гати за розвитком процесу. ѕодальше призначенн¤ засобу залежатиме в≥д того, ¤к розвиваЇтьс¤ симптоматика Ч може бути продовжено застосуванн¤ первинного засобу (в колишн≥й або б≥льш висок≥й потенц≥њ) або новий препарат.

¬ класичн≥й гомеопат≥њ ≥снуЇ закон гомеопатичного л≥куванн¤ захворюванн¤ (закон √ер≥нга). ¬ загальному вигл¤д≥ закон означаЇ розвиток хвороби в≥д зсередини орган≥зму до зовн≥ ≥ в≥д останн≥х симптом≥в до б≥льш ранн≥х. ¬иконанн¤ цього закону св≥дчить про правильний х≥д л≥куванн¤. Ќаприклад, хвор≥ на бронх≥альну астму на фон≥ прийому гомеопатичних препарат≥в часто проход¤ть через стад≥ю алерг≥чного дерматиту, ¤кий ≥снував спочатку. „асто така правильна з погл¤ду гомеопат≥њ динам≥ка маЇ на уваз≥, кр≥м того, проходженн¤ через загостренн¤. ÷е означаЇ не пог≥ршенн¤ переб≥гу хвороби, а в≥дгук орган≥зму на терап≥ю.

якщо говорити про взаЇмод≥ю л≥карських (алопатичних) препарат≥в з гомеопатичними засобами, то тут, ¤к мовитьс¤, можлив≥ вар≥анти. ƒе¤к≥ медикаменти повн≥стю сум≥сн≥ з ними, ≥ л≥куванн¤ ц≥лком може проводитис¤ паралельно: гомеопатична терап≥¤ буде направлена на л≥куванн¤ захворюванн¤, а засоби звичайноњ медицини допоможуть полегшити симптоми на шл¤ху до здоров'¤. ≤ншим препаратам властиво ослабл¤ти д≥ю гомеопатичних засоб≥в (ступ≥нь цього зниженн¤ залежить в≥д ≥ндив≥дуальноњ чутливост≥ пац≥Їнта ¤к до тих засоб≥в, так ≥ до ≥нших). якщо в≥д под≥бних медикамент≥в (наприклад, в≥д протизапл≥дних гормональних препарат≥в) можна в≥дмовитис¤ без шкоди дл¤ здоров'¤, то краще поступити саме так.

ѕри важких захворюванн¤х доводитьс¤ поЇднувати обидв≥ групи препарат≥в, т≥льки прийом гомеопатичних засоб≥в матиме своњ особливост≥ (це р≥шенн¤ теж ухвалить л≥кар). “ому, ¤кщо ви проходите л≥куванн¤ у л≥кар¤-гомеопата, краще пов≥домл¤ти його про вс≥ ≥нш≥ медичн≥ заходи Ч починаючи в≥д прийому в≥там≥нних препарат≥в ≥ зак≥нчуючи необх≥дн≥стю х≥рург≥чного втручанн¤. ћожливо, йому доведетьс¤ скоректувати власн≥ призначенн¤.

—еред харчових продукт≥в теж в≥дом≥ так зван≥ ДантидотиФ. ƒо них в≥днос¤тьс¤ алкоголь ≥ кава, ¤ких в обов'¤зковому пор¤дку сл≥д уникати при гомеопатичному л≥куванн≥. ¬ ≥ншому пац≥Їнт повинен дотримуватис¤ д≥Їти лише виход¤чи ≥з захворюванн¤, ≥нших обмежень не вимагаЇтьс¤.